Ukrainian Albanian Armenian Azerbaijani Basque Belarusian Bengali Bosnian Bulgarian Catalan Croatian Czech Danish Dutch English Esperanto Estonian Finnish French Galician Georgian German Greek Hebrew Hungarian Icelandic Irish Italian Javanese Kannada Latvian Lithuanian Macedonian Maltese Mongolian Norwegian Polish Portuguese Romanian Russian Serbian Slovak Slovenian Spanish Swedish Turkish Welsh Yiddish

 

ГЕНОТИП ІІ ВІРУСУ АЧС ХОЧА Й ВИСОКОПАТОГЕННИЙ (НАДЗВИЧАЙНО АГРЕСИВНИЙ, ІЗ МАЙЖЕ 100% СМЕРТНІСТЮ СВИНЕЙ) ТА ВСЕ Ж НИЗЬКОКОНТАГІОЗНИЙ (ЗУМОВЛЮЄ ПОВІЛЬНЕ ПЕРЕЗАРАЖЕННЯ).

ЦІКАВО

За даними МЕБ, хвороба змінила свою географію, «охопивши» європейський континент. Так, з 2007-го року в Африці зафіксовано 169 спалахів АЧС, в Азії – 103, тоді, як у Європі – 4222.


Африканська чума свиней (АЧС) — одна із найнебезпечніших хвороб свиней, що набула найбільшого поширення в європейських країнах. Вона характеризується високою смертністю свиней та завдає значних економічних збитків виробникам свинини, зумовлених відсутністю вакцини, запровадженням спеціального режиму для свиногосподарств, витратами на проведення моніторингових та діагностичних досліджень, організацію профілактичних заходів у разі загрози занесення хвороби та ліквідаційних - при виникненні, а також торговельними обмеженнями, що запроваджуються для недопущення її поширення та розповсюдження. Ситуацію ускладнило й те, що Генотип ІІ, вірусу АЧС, який циркулює у східній Європі, має певні відмінності прояву хвороби, що потребує переосмислення та зміни алгоритму поведінки як виробників свинини, так і компетентних органів. Дискутували про це під час ІХ Міжнародного конгресу «Прибуткове свинарство».

КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

Патогенність

Патогенність — це здатність інфекційного чи інвазійного агента викликати хворобу, порушуючи нормальну життєдіяльність макроорганізму. Патогенність залежить як від агресивності збудника (величини хвороботворного впливу), так і виду та стійкості макроорганізму (здатності протистояти).

Нездатність організму свиней протистояти вірусу АЧС залишає єдиний спосіб уберегтися від зараження — не допустити проникнення збудника в господарство.

Вірулентність

Вірулентність — це кількісний показник величини впливу хвороби на організм і характеризує ступінь патогенності збудника. Він може значно відрізнятися у різних штамів збудника. Зміна вірулентності може бути зумовлена і штучно, наприклад, нагріванням, опромінюванням, впливом хімічних речовин тощо. Зазвичай у такий спосіб отримують живі вакцини. Однак у випадку АЧС – ефект відсутній, навіть якщо тварина перехворіла, специфічні антитіла не здатні нейтралізувати цей вірус.

Контагіозність

Контагіозність або заразність хвороби — це здатність патогена передаватися іншому макроорганізму внаслідок виділення збудника з організму хворого (носія), його поширення через довкілля та проникнення у сприйнятливий організм. Інфікована тварина може безпосередньо або опосередковано (через інші організми чи контаміноване середовище) стати джерелом збудника для здорової.

Заразність залежить від особливостей збудника та механізму передачі інфекції і визначається індексом контагіозності. Це кількісний епізоотологічний показник (виражається у відсотках або частках одиниці) - відношення числа тварин, що раніше не хворіли і не були щеплені, до тих, що захворіли (клінічно виражена форма) в межах епізоотичного осередку після контакту з джерелом інфекції. Індекс контагіозності залежить від вірулентності збудника і ступеня сприйнятливості макроорганізму, обумовленого рівнем його стійкості.

Так, за ступенем контагіозності всі інфекційні хвороби умовно поділяють на неконтагіозні, низькоконтагіозні, контагіозні та висококонтагіозні. Причому АЧС, залежно від генотипу, може бути як висококонтагіозною (генотип І) так і низькоконтагіозною хворобою з не високим ступенем заразності (генотип ІІ).

ОЦІНКА ФАКТОРІВ РИЗИКУ

Для визначення першочергових заходів профілактики та боротьби з хворобою слід, по-перше, встановити причину захворювання — чинники, що сприяли проникненню (занесенню) та поширенню (розповсюдженню) збудника шляхом:

  • ідентифікації патогена;
  • з’ясування обставин, за яких стався прецедент;
  • виявлення шляхів ймовірного поширення збудника;
  • оцінки вартості потенційних збитків;
  • з’ясування наявності методів та засобів протидії;
  • оцінки рівня обізнаності населення.

По-друге, виявити причинно-наслідкові зв'язки епізоотологічного явища (встановити їх силу, випадковість чи закономірність) та, опираючись на методи статистичної оцінки характеру зв'язку, провести аналіз ризику.

У такий спосіб визначається характер спалаху (випадковий чи закономірний) та розробляються подальші дії щодо запобігання проникненню і розповсюдженню хвороби.

Загалом, висновок про пріоритетність проблеми та рішення щодо можливості й необхідності профілактики чи ліквідації тієї чи іншої хвороби на даний момент здійснюють на основі аналізу рівня та структури захворюваності за групами інфекцій та окремими нозологічними формами шляхом визначення їх епізоотологічної (поширеність у популяції), соціальної (негативний вплив на суспільство) та економічної (прямі та непрямі економічні збитки) значущості.

Оцінку значущості захворювання здійснюють за низкою показників, зокрема:

  • Інцидентність — відношення числа захворілих до кількості сприйнятливих тварин цього виду виражене у відсотках. В окремих випадках вираховують індекс захворюваності.
  • Смертність — відношення числа загиблих тварин до чисельності популяції, виражене у відсотках.
  • Смертельність або летальність — відношення кількості загиблих тварин до кількості захворілих цією хворобою, виражене у %.
  • Превалентність — загальне число випадків чи спалахів хвороби, яке виявили у певній популяції ризикових тварин в обмеженій географічній зоні та в певний момент або впродовж певного терміну.
  • Поширеність хвороби — порівняння статистичних даних про кількість уражених пунктів, районів. Це відношення кількості випадків до чисельності популяції (виражається як коефіцієнти на 100, 1000, 10 000 або 1 000 000).
  • Інші показники захворюваності — частота виявлення клінічно виражених форм, інфікованість популяції, групи чи стада та коефіцієнти.

Крім того, щоб спрогнозувати можливий вплив поширення хвороби, визначають ймовірність біологічних та економічних наслідків її занесення, фіксації та розповсюдження, використовуючи статистичні дані, від достовірності яких залежать адекватність результатів оцінки ризику та відповідність методів протидії.

АЧС В УКРАЇНІ. ЩО ВАЖЛИВО УСВІДОМИТИ?

Підтверджено, що генотип ІІ вірусу африканської чуми свиней, що циркулює у східній Європі, не є хворобою з високим ступенем заразності, оскільки не проявляє ознак швидкого поширення в стаді сприйнятливих тварин. Тобто, генотип ІІ вірусу АЧС, на відміну від ящуру, грипу, класичної чуми свиней чи генотипу І вірусу АЧС — це інфекція, що повільно поширюється в стаді і можуть пройти тижні, а то й місяці, поки в стаді інфікуються всі тварини. Зазвичай першими страждають 1-2 тварини, згодом, вірус поширюється на все стадо.

«Типові» клінічні ознаки хвороби, у більшості випадків, спостерігаються уже тоді, коли заражена велика кількість тварин.

Зважаючи на це, слід розуміти, що АЧС не виправдала очікувань щодо швидкого поширення. Сподівання, що по відношенню до диких свиней цей вірус діятиме швидше ніж мисливці (депопуляцію диких свиней вчинить вірус) по факту не підтвердились. Генотип ІІ вірусу АЧС хоча й високопатогенний (надзвичайно агресивний, смертність свиней майже 100%) та все ж низькоконтагіозний (відбувається повільне перезараження) і на відміну від генотипу І вірусу АЧС (1982 рік), при якому свиней не потрібно було забивати, оскільки заражались і гинули майже всі – у даному випадку масове зараження не спостерігається, але якщо, збудник проник до організму свині, то гарантовано знищить!

Ця особливість патогена спонукає фахівців до перегляду існуючих підходів до протиепізоотичних заходів з АЧС не лише в Україні і потребує перенесення акцентів у боротьбі з хворобою із господарства/території на хвору і контаміновану тварину, що в першу чергу зменшить соціальну напругу. Адже, стемпінг-аут, як комплекс протиепізоотичних заходів, проводять у відношенні висококонтагіозних, особливо небезпечних та інфекційних хвороб з тенденцією до швидкого поширення у первинних вогнищах. Це було актуальним для України при перших спалахах (2012 та 2014 роки). Оскільки, генотип ІІ вірусу АЧС хоча й високопатогенний, та все ж низькоконтагіозний, на чому акцентують увагу і міжнародні експерти: Клаус Депнер, Аго Пертель, Вітторіо Губерті (жовтень, 2016) та професор Зігмунт Пейсак (березень, 2017) то пропонується змістити акцент протидії на хвору тварину, посилити просвітницьку діяльність (обізнаність населення, оперативне інформування власників тварин, фермерів, мисливців, м'ясників, перевізників і пересічних громадян про загрозу чуми та заходи біобезпеки) та відновити контроль переміщень тварин і продукції тваринництва.

Власникам тварин, персоналу свиногосподарств і населенню вже час усвідомити загрозу і зрозуміти що АЧС у нас надовго і мусимо навчитися жити із розумінням того, що організм свині не продукує специфічних антитіл здатних нейтралізувати цей вірус, а значить вакцини не буде!

По друге, час намагатись пом'якшити регуляторний вплив у відношенні АЧС як в сфері державного так і міжнародного законодавства. І, оскільки, вже безглуздо виглядають заборони в відношенні торгівлі за наявності трупа дикої свині посеред лісу – то час переглянути і даний алгоритм.

По третє, слід донести до свідомості власників свиней, персоналу свиногосподарств, мисливців, перевізників і пересічних громадян важливість дотримання принципів біологічної безпеки, що є запорукою здоров’я тварин та основою успішного бізнесу у сфері тваринництва.

 

ДОВІДКА

АФРИКАНСЬКА ЧУМА СВИНЕЙ (PESTIS AFRICANA SUUM) —

інфекційна вірусна хвороба диких і свійських свиней. Ліків та вакцини проти АЧС немає!

Збудник АЧС

ДНК-вірус родини Asfaviridae роду Asfivirus, що характеризується вираженою варіабельністю вірулентних властивостей, стійкий до широкого діапазону температур і рН середовища: гине при температурі 60 ° С впродовж 30 хв. Залишається життєздатним тривалий час в крові, фекаліях і тканинах; особливо в інфікованих, сирих або недостатньо проварених продуктах зі свинини; у трупах свиней - до десяти тижнів, у м’ясі від хворих тварин - до 155 діб, копченій шинці - до 6 місяців, у ґрунті та гною - до 3 місяців, у солонині - до 1 року; заморожування консервує вірус.

Вірус африканської чуми свиней не становить небезпеки для людини.

Передача збудника

Пряма передача: контакт між хворими та здоровими тваринами.

Опосередкована передача: при згодовуванні відходів, що містять інфіковане м'ясо (збудник АЧС може залишатися заразним впродовж 3-6 місяців у сирокопчених продуктах зі свинини), фоміти (забруднені вірусом предмети) включають в себе приміщення, транспортні засоби, інвентар, одяг.

Епізоотологія АЧС є складною з точки зору моделі інфекційного процесу, як в Африці, так і в Європі. АЧС поширюється через цикли передач за участю домашніх та диких свиней, свинячих (і аргасових кліщів в Африці).

Джерела вірусу

 Кров, тканини, виділення і екскременти хворих і рештки загиблих тварин.

Тварини, які одужали після гострої або хронічної форми перебігу хвороби можуть бути вірусоносіями. Вірусоносії постійно виділяють збудник в навколишнє середовище, що характерно для африканських диких свиней, а також для домашніх свиней в ензоотичних районах.

Інфікування

Вірус уражає переважно лімфоїдну тканину, кістковий мозок та ендотелій судин, зумовлює пригнічення гемопоезу, важкі розлади кровообігу, лейкопенію, зміщення ядра нейтрофілів, підвищення проникності стінок кровоносних і лімфатичних судин з наступним розвитком набряків, крововиливів, закупорювання судин, інфарктів та некрозів. Після перехворювання на АЧС формується нестерильний імунітет (специфічні антитіла, не здатні до повної нейтралізації збудника). Тому, виготовлення ефективної вакцини проти АЧС – безрезультатне.

Інкубаційний період в природних умовах, як правило, становить 4-19 діб; гостра форма – 3-4 доби. Згідно Санітарного кодексу наземних тварин МЕБ, інкубаційний період у дикої свині становить 15 діб і супроводжується лихоманкою (40 – 42 º С) упродовж 48-ми годин перед проявом клінічних ознак.

Клінічний діагноз АЧС

Підгостра форма (висока вірулентність вірусу):

  •  раптова загибель без характерних ознак.

Гостра форма (висока вірулентність вірусу):

  • лихоманка (40,5 – 42°С);
  • рання лейкопенія і тромбоцитопенія (48-72 години);
  • почервоніння шкіри (у білих свиней) кінчиків вух, хвоста, дистальних відділів кінцівок та очеревини;
  • анорексія, млявість, ціаноз і порушення координації рухів за 24-48 годин до загибелі;
  • прискорення пульсу і частоти дихання;
  • блювання, пронос (іноді кривавий) та ознаки коньюнктивіту;
  • смерть настає впродовж 6-13 діб, іноді до 20 діб;
  • супоросні свиноматки можуть абортувати;
  • перехворілі тварини пожиттєво залишаються вірусоносіями;
  • смертність свиней наближається до 100%.

 Підгостра форма (помірна-вірулентність вірусу):

  • ознаки менше виражені - незначне підвищення температури, зниження апетиту і депресія;
  • хвороба триває 5-30 діб;
  • аборти у супоросних свиноматок;
  • смерть настає впродовж 15-45 діб;
  • нижчий коефіцієнт смертності (30-70%).

 Хронічна форма (помірна або низька вірулентність вірусу):

  • ознаки різноманітні - втрата маси тіла, нерегулярні підвищення температури, проблеми дихання, некрози шкіри, хронічні виразки шкіри, артрити;
  • перикардит, спайки легень, набряки суглобів;
  • прогресує впродовж 2-15 місяців;
  • низький рівень смертності.

Діагностика

При підозрі на АЧС потрібно негайно повідомити лікаря ветеринарної медицини. Діагноз на АЧС встановлюють комплексно, але остаточний – виключно за результатами лабораторних досліджень. Відбір зразків здійснює спеціаліст ветеринарної медицини компетентного органу.

Профілактика та боротьба з АЧС

В Україні регламентовані «Інструкцією з профілактики та боротьби з африканською чумою свиней» – обов’язковою для виконання господарствами незалежно від форми власності і підпорядкування, користувачами мисливських угідь, фізичними особами-підприємцями, громадянами, спеціалістами ветеринарної медицини, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Всеукраїнський журнал про все, що стосується свинарства Прибуткове свинарство № 4 (40) | Серпень, 2017 С. 52-55.

На верх