Ukrainian Albanian Armenian Azerbaijani Basque Belarusian Bengali Bosnian Bulgarian Catalan Croatian Czech Danish Dutch English Esperanto Estonian Finnish French Galician Georgian German Greek Hebrew Hungarian Icelandic Irish Italian Javanese Kannada Latvian Lithuanian Macedonian Maltese Mongolian Norwegian Polish Portuguese Romanian Russian Serbian Slovak Slovenian Spanish Swedish Turkish Welsh Yiddish

ГЛАВА 4.3.

ЗОНУВАННЯ І КОМПАРТМЕНТАЛІЗАЦІЯ

Стаття 4.3.1.

Вступ

У Наземному кодексі терміни «зонування» і «районування» трактуються однаково і мають таке саме значення.

Отримання і підтримка статусу благополуччя із будь-якої хвороби на всій території країни має бути кінцевою метою всіх країн-учасниць МЕБ.

Беручи до уваги складність отримання і підтримки статусу благополуччя по будь-якій хворобі на всій території країни, і в першу чергу, по хворобах, занесення яких важко контролювати заходами прикордонного контролю, Країни-учасниці МЕБ можуть встановлювати і підтримувати в межах своїх державних кордонів субпопуляції (групи тварин) з особливим ветеринарно-санітарним статусом.

Такі субпопуляції можуть відокремлюватися географічними бар'єрами (природними або штучними), або ж, за наявності особливих умов - шляхом створення особливих систем організації виробництва.

Зонування і компартменталізація - це процедури, що запроваджуються країною відповідно до положень цього розділу з метою визначення на своїй території субпопуляцій, що характеризуються особливим ветеринарно-санітарним статусом - з профілактичною метою або для міжнародної торгівлі.

Якщо зонування застосовується по відношенню до субпопуляцій, що виділяються з урахуванням головним чином географічних критеріїв (беручи до уваги природні, штучні або законодавчі), то компартменталізації піддають субпопуляції, що визначаються головним чином на основі таких критеріїв, як системи виробництва та вирощування з урахуванням принципів біологічної безпеки.

На практиці географічні умови, відповідна організація господарювання і плани біологічної безпеки, відіграють важливу роль при застосуванні обох принципів.

Однією з практичних форм застосування зонування є створення зон стримування. У разі виникнення локального спалаху будь-якої хвороби в країні чи зоні, що мала до цього моменту статус благополучної, щоб звести до мінімуму наслідки спалаху на решту території країни або зони.

Мета цього розділу - допомогти країнам-учасницям МЕБ, які бажають встановити та підтримувати різні субпопуляції на своїй території, застосовувати принципи компартменталізації та зонування.

Ці принципи мають застосовуватися відповідно до заходів, описаних в розділах, присвячених конкретним хворобам.

Цей розділ також описує процес, за допомогою якого ділові партнери можуть досягти офіційного визнання субпопуляцій.

Цей процес буде більш ефективним, якщо торгові партнери визначать параметри та досягнуть угоди про необхідні заходи ще до початку спалаху хвороби.

Перед імпортом тварин чи продуктів тваринного походження країні-імпортеру необхідно впевнитися, що стан здоров'я тварин буде належним чином забезпечений.

У більшості випадків регулювання імпорту базується, на оцінці ефективності санітарних заходів, що застосовуються країною-експортером на її кордонах та території.

Підтримуючи безпеку міжнародної торгівлі, зонування та компартменталізація територій сприяють контролю та викоріненню хвороб на територіях Країн-учасниць МЕБ.

Зонування може заохочувати більш ефективне використання ресурсів у певних частинах країни, і компартменталізація може дозволити ізолювати субпопуляцію від інших домашніх або диких тварин за допомогою заходів біобезпеки. Концепція зони не забезпечує такого підходу, оскільки будується виключно на географічному розподілі.

У разі спалаху хвороби, компартменталізація може допомогти у встановленні епізоотичних зв'язків між субпопуляціями або в застосуванні надійних стандартних методів біологічної безпеки, незважаючи на різноманітні географічні умови, а також полегшити контроль та боротьбу з хворобами і/або не допустити призупинення міжнародної торгівлі.

Зонування та компартменталізація не застосовуються до всіх хвороб, тому, відповідно, слід встановлювати спеціальні вимоги до конкретної хвороби, щодо якої застосування цієї концепції визнано доцільним.

Країни-учасниці МЕБ, які бажають відновити статус зони чи компартменту (окремої території), вільної від конкретної хвороби після спалаху хвороби, мають дотримуватися рекомендацій, описаних у відповідних розділах Наземного кодексу.

Стаття 4.3.2.

Загальні положення

Ветеринарна служба країни-експортера, яка, на своїй території, створює зону чи компартмент з метою міжнародної торгівлі, має чітко визначити субпопуляцію згідно рекомендацій відповідних розділів Наземного кодексу, в т.ч. тих, що стосуються нагляду, а також ідентифікації та простежуваності тварин в продовж всього виробничого циклу.

Ветеринарна служба країни-експортера має бути готова довести Ветеринарній службі країни-імпортера підстави, що дозволяють їй претендувати на надання певній зоні або компартменту особливого ветеринарно-санітарного статусу.

Процедури, що використовуються для встановлення і підтримки особливого ветеринарно-санітарного статусу певної зони або компартменту, залежать від епізоотології конкретної хвороби (зокрема, від наявності певних видів сприйнятливих диких тварин і їх ролі), факторів навколишнього середовища, заходів біобезпеки що запроваджуються в ній.

Повноваження, організація та інфраструктура Ветеринарної служби, включаючи лабораторії, мають бути чітко задокументовані відповідно до положень розділу Наземного кодексу, щодо оцінки стану служби, щоб продемонструвати гарантії надійної ізоляції зони або компартменту.

Остаточну відповідальність за внутрішню і зовнішню торгівлю несуть Ветеринарні органи країни.

У тому, що стосується підтримки ветеринарно-санітарного статусу конкретної популяції тварин, терміни «імпортувати», «імпорт» і «імпортовані тварини та тваринницька продукція», що використовуються в Наземному кодексі, застосовні як до імпорту в будь-яку країну, так і в щодо переміщення тварин і тваринницької продукції в зону або компартмент.

Ці переміщення мають підлягати відповідним заходам, покликаним захищати ветеринарно-санітарний статус даної зони або компартменту.

Країна-експортер має бути готова довести на підставі докладної документації, що надається країні-імпортеру, що вона дійсно виконала рекомендації Наземного кодексу по створенню і підтриманню зони або компартменту.

Країна-імпортер зобов'язана визнавати існування зони або компартменту, коли в них виконуються належні заходи, рекомендовані Наземним кодексом, і коли Ветеринарні органи країни-експортера підтверджують реальне виконання цих заходів.

Країна-експортер має провести оцінку необхідних і наявних засобів для створення і підтримання зони або компартменту для міжнародної торгівлі, в даному випадку маються на увазі людські та фінансові ресурси, і технічна готовність Ветеринарної служби (а також промислового сектора і систем виробництва, коли мова йде про компартмент), включаючи нагляд, контроль та діагностику хвороби.

Біологічна безпека і нагляд є важливими компонентами зонування і компартменталізації, їх запровадження вимагає співпраці тваринницької галузі з Ветеринарними службами.

Обов'язки сектору тваринництва запровадження та підтримання заходів біологічної безпеки, документування переміщень тварин і обслуговуючого персоналу, а також їх реєстрацію, розробку схеми гарантії якості, моніторинг ефективності вжитих заходів, документування заходів по виправленню недоліків, ведення нагляду, швидке висвітлення фактів і ведення реєстрів у доступній формі.

Ветеринарна служба зобов'язана видавати сертифікати для переміщення тварин, проводити регулярне документоване інспектування виробничих приміщень, проводити заходи біологічної безпеки, вести реєстри і процедури нагляду.

Ветеринарна служба відповідальна за нагляд, моніторинг, звітність та лабораторну діагностику хвороб у лабораторії або контроль усіх цих операцій.

Стаття 4.3.3.

Правила визначення та встановлення зони або компартменту (в т.ч. визначення зон стримування і захисту).

Крім вищеозначених положень, встановлюючи зону або компартмент, Країна-учасниця МЕБ має опиратись на наступні принципи:

  1. Розміри зони і її географічні межі мають бути визначені Ветеринарними органами з урахуванням природних, штучних і/або легальних меж, про що повинно бути відкрито повідомлено по офіційних інформаційних каналах.
  2. Зона захисту може бути встановлена для охорони ветеринарного статусу вільної від хвороби країни або зони, в випадку, коли вона межує з країною чи зоною з іншим ветеринарним статусом.

Заходи для недопущення занесення збудників хвороб і забезпечення раннього виявлення мають плануватися з урахуванням епізоотології хвороби.

Ці заходи мають передбачати посилення процедур щодо контролю переміщень і нагляду, що можуть включати наступне:

  1. ідентифікація та можливість простежити тварин впродовж всього виробничого циклу для забезпечення в зоні захисту чіткого розпізнавання різних груп тварин;
  2. вакцинація усього поголів'я або тварин, які можуть бути сприйнятливими до хвороби;
  3. дослідження і/або вакцинація тварин, що підлягають переміщенню;
  4. спеціальні процедури відбору, відправки та аналізу досліджуваних зразків;
  5. посилення процедур біологічної безпеки, в тому числі очищення і дезінфекції транспортних засобів, та встановлення обов'язкових маршрутів;
  6. спеціальний нагляд за сприйнятливими дикими тваринами і переносниками;
  7. проведення кампаній інформування громадськості, сільськогосподарських виробників, оптових постачальників, мисливців і ветеринарних фахівців;

Вищеозначені заходи можуть бути запроваджені на всій території благополучної зони, або в окремих районах - в межах чи за межами благополучної зони.

  1. У випадку спалаху хвороби в країні чи зоні, раніше вільних від хвороби, з метою торгівлі може бути встановлена зона стримування. Створення зони стримування має бути швидким, при цьому береться до уваги, наступне:
  1. Призупинення переміщення тварин та інших товарів відразу після повідомлення про підозру на хворобу. Після підтвердження інфекції проводять епізоотичне розслідування (відстеження походження та тенденції розвитку), щоб упевнитися, що всі випадки локалізовано у зоні стримування. Потрібно ідентифікувати первинний спалах хвороби, провести розслідування ймовірного джерела спалаху і виявити епізоотичний зв'язок між усіма випадками.
  2. Для боротьби з хворобою слід застосувати стратегію вимушеного забою чи іншу ефективну стратегію контролю. Популяції сприйнятливих тварин у зоні стримування мають бути чітко ідентифіковані. На решті території країни або зони обов'язковим є посилення нагляду (пасивного і спеціального) згідно з положеннями Розділу 1.4. Результати нагляду мають свідчити про відсутність ознак інфекції.
  3. Для недопущення поширення інфекції із зони стримування на решту території країни або зони слід керуватись заходами по конкретній хворобі (згідно положень відповідних розділів), включаючи постійний нагляд у зоні стримування.
  4. Для створення належної зони стримування, потрібно довести, що нових випадків хвороби не було виявлено впродовж мінімум двох інкубаційних періодів, починаючи з дати виявлення останнього випадку.
  5. Статус вільної від хвороб тварин зони буде призупинено за межами зони стримування до затвердження її кордонів, але статус цих секторів може бути відновлено після того, як буде чітко встановлено зону стримування, незалежно від положень розділу, що стосується даної хвороби.
  6. В зоні стримування робота має бути організована таким чином, щоб можна було довести, що товари, призначені для міжнародної торгівлі, походять із секторів, розташованих за межами зони стримування.
  7. Для відновлення статусу благополуччя зони стримування, застосовуються положення розділу, що стосуються цієї хвороби.
  1. Фактори, на підставі яких створюються компартменти, мають бути встановлені Ветеринарними органами на основі відповідних критеріїв (біологічна безпека при виробництві та вирощуванні). Ці дані мають бути оприлюднені через офіційні джерела інформації.
  2. Приналежність тварин та стад до субпопуляцій, доводиться наявністю епізоотичних бар'єрів, що відокремлюють їх від інших тварин і факторів, що несуть в собі ризик хвороби. Ветеринарні органи зобов’язані детально документувати відповідні заходи ідентифікації субпопуляцій, прийняті в зоні або компартменті, щоб гарантувати встановлення та підтримку ветеринарно-санітарного статусу завдяки виконання плану біологічної безпеки.

Заходи по отриманню та підтриманню індивідуального ветеринарно-санітарного статусу зони або компартменту мають бути адаптовані до конкретних характеристик зони або компартменту, залежно від епізоотології конкретної хвороби, факторів навколишнього середовища, ветеринарно-санітарного статусу тварин в прилеглих секторах, заходів біобезпеки (в числі яких: контроль переміщень, використання природних і штучних кордонів, просторова ізоляція тварин, а також практики торгівлі і вирощування) та нагляду за хворобами.

  1. Тварини, що знаходяться у встановленій зоні або компартменті, мають бути ідентифіковані так, щоб можна було відстежити їх переміщення. Відповідно до системи господарювання ідентифікація може бути як груповою (на рівні стада), так і індивідуальною (на рівні окремої тварини). Всі переміщення тварин в або із зони, чи компартменту мають бути відповідно задокументовані та контрольовані. Наявність дієвої системи ідентифікації тварин є необхідною умовою оцінки функціональності зони або компартменту.
  2. В плані біобезпеки, що діє в будь-якому компартменті, має бути описана співпраця між відповідним сектором та Ветеринарним органом, а також розподіл відповідальності між ними. Також мають бути описані стандартні операційні процедури надання доказів, що нагляд реально здійснюється, а системи ідентифікації та простежуваність тварин впродовж всього виробничого циклу та методи господарювання відповідають тим, що встановлені для компартмента. Окрім відомостей, стосовно контролю переміщень тварин, план біологічної безпеки має включати: реєстраційні журнали продуктивності поголів'я, походження кормів для тварин, результатів нагляду, реєстр вибуття/прибуття тварини з/в господарство, журнал реєстрації відвідувачів, важливі факти (смертність і захворюваність, лікарські засоби, вакцинація), документація про навчання персоналу, а також будь-які інші критерії, необхідні для оцінки ризиків. Необхідна інформація може відрізнятися залежно від виду тварин і конкретної хвороби. В плані біобезпеки має бути зазначено, яким чином здійснюється перевірка виконання означених заходів з метою регулярної переоцінки ризиків і приведення заходів у відповідність з її результатами.
На верх